Детілі про шкільне життя

В перші 2 дні школи мені дуже допомагала Джейден. Вона показувала куди йти, все розказувала, пояснювала, до речі завдяки тому що в мене така хост сестра і її подруга в мене не було того страху сидіти самою на ланчі. З першого дня я знала куди йти і не мала з цим проблем. Ще через Лейсі мені не треба прокидатись дуже рано і спішити з меншими школярами на автобус. Кожного ранку мене, Арі (хост двоюрідна сестра), Хуліо (студент по обміну з мексики, якого взяли родичі моєї хост сім'ї) хост дядько Леррі вілдозить в школу на машині. До речі одного разу коли я зайгла в церквувін мені сказав "хей Лейла" тож тепер він мене називає Лейла.
  Я ніколи не думала що в мене складне ім'я, але тут майже ніхто з американців не може його вимовляти. Всі говорять або Ола, або Оліа, або ж Ольйа😆
Зі школи в такому ж складі нас забирає тітка Без. Тож в мене ніколи немає проблем з приїздом в школу та зі школи, навіть коли в мене практичне заняття з танців, адже Без є однією з його вчителів.

Першим уроком в мене завжди Study hall, тобто час для дз, але зараз я замість нього ходжу на додатковий урок по гітарі,бо я почала навчатись пізніше інших і багато що упустила.
Другий урок- гітара. Перші уроки були не дуже бо всі вже хоч трохи вміли грати, а я навіть не знала як ту гітару правильно тримати 🙈 В мене так пальці боліли від тих акордів це просто жах, але через декілька днів стало набагато легше і грати і розуміти все.

Третім уроком в мене біологія другого рівня. Ну там те що я вже вивчала. Про клітини все. Оті різні лізосоми, хлоропласти, вакуолі і тд. Біологія в мене разом з Хуліо.

Далі у нас туторіал. Я взагалі про нього не знала, мені ніхто про це не казав. Добре що Хуліо сказав що після 3 уроку тут знову дається час для домашнього завдання і ця частина дня в мене знов була з Хуліо, Елеонорою (італійка), Джейден і звичайно ж з іншими американцями, куди ж без них😅.

Далі ланч. Він триває хвилин 40. Можна брати ланч з дому, а можна купувати в школі

Після туторіалу алгебра 2 рівень. Там все легко, програма  класу 8-9. Нічого складного. Я вирішила не ускладнювати собі життя ще більше і не брати вищий рівень😇 Тож по цьому класі в мене одні "А", тобто якщо по п'ятибальній системі то 5.

Наступним уроком в мене історія США. З цим предметом в мене є деякі проблеми, тому що вчитель говорить неймовірно швидко, та ще й з акцентом. До речі в середу буде тест 😞

Далі - хор🎼🎶 Чесно кажучи, співаю я не дуже гарно, але я вирішила спробувати щось нове, якщо ж у мене вже є така можливісь. Вперше зайшовши до класу я привернула увагу фрешменів( 9-ти класників)😅 Вони всі повсідалися навкруги мене та почали розпитувати про мене та Україну 😊😃
До речі коли я показую комусь українську клавіатуру всі починають дивуватись та радіти від того що вони розмовляють англійською 😅😂😂
В хорі далеко не всі вміють співати, до того ж у нас скоро поїздка в сусіднє місто, що взагалі чудово. Я вже не можу їі дочекатись.😊

І на десерт у нас Англійська мова 11.  Тут мене дуже здивувало що самі американські підлітки не розуміють що написано в творі, то як я маю це розуміти? 😅 Але поки що з даним предметом в мене проблем немає. Вчитель дуже класний. Він професійний, логічний, має свою думку та змушує дітей думати. 👍

Також після школи по вівторках та четвергах я маю практичні заняття по танцям. На першому занятті ми вивчали марш з великими прaпорами. Це щось новеньке та оригінальне 👍

На наступному занятті вже були танці. Це не складніше ніж те що я танцювала в хореографічному ансамблі в України. Ще вони дуже здивувались, коли я сіла на шпагат без розтяжки 😊🙌🙈

Тепер, я думаю, всім зрозуміліше, що я тут роблю та як приблизно проходить мій шкільний день 📝

Перший день в Америці | шкільний розклад

Ось вже скоро буде 2 тижні як я в Америці 😊 Все вже змінилось, все не таке дивне, вже звикаю по-трохи, але ж давайте почнемо здалеку, а саме з мого першого дня в Америці🎉
Отже, прибули ми в Індіанаполіс, вийшли з літака і пішли самі шукати місце де можна забрати багаж. Там мене й Діану зустріли моя хост сестра Лейсі та хост тітка Без. І так, наші валізи прибули🎉😅 Вони не в Китаї 😂Потім ми вийшли з аеропорту та поїхали в якесь кафе в старому стилі вже там я відчула всю грандіозність американських порцій! Ту маленьку порцію неможливо з'їсти! 😅 Там я вперше спробувала мілкшейк з m&ms, він був смачний, але розміром як половина моєї руки 🙊
Далі була десь  годинна дорога до Джейсонвілу в супроводі моєї улюбленої музики, тому що в мене з хост сестрою дуже схожі музичні смаки, що значно покращило мій настрій 😊😊 
Далі ми заїхали на роботу до хост мами, трошки порозмовляли і відправились додому. Потім ми з Лейсі поїхали в школу, а Діана залишилась вдома, після чого її забрала її хост сім'я.
Школа гарна. Вона то невелика всього лише 250 учнів в старшій школі, але перші дні я не могла там нічого знайти. 🙈
Приїхали ми в школу, й пішли до шкільного канслера, де я обрала дані предмети:
1. Стаді хол (час для дз)
2. Маркетинг (після першого дея змінила на гру на гітарі)
3. Біологія 2
4. Алгебра 2
5. Історія США
6. Хор
7. Англійська 11
До речі я, як і всі студенти по обміну джуніори, тобто одинадцятикласники, у нас всіх навіть локери поруч знаходяться. Мені пощастило, в мене верхній локер👍

Потім ми повернулись додому та поїхали знайомитись з сім'єю Без та її студентом по обміну. Я пригостила їх цукерками "вечірній київ", що їм дуже сподобались і спробувала чіпси з гострющим мексиканським соусом🙊

Зустріч зі студентами по обміну!

Хей сьогодні була зустріч з деякими студентами по обміну! Всі такі милі та веселі! Нас в цій місцевості багатенько, а в моїй школі найбільше!
Там крім мене ще Матіас з Бельгії, Хуліо з Мексики, Меґ з Австралії, Елі з Італії та Ніна з Фінляндії :) Майже з усіма я товаришую.
З Хуліо у мене клас біології, туторіал та ми їздимо в школу та зі школи разом. Його хост мама є моєю хост тіткою, то ми в якомусь сенсі родичі.
З Меґ в мене Стадіхол(час для домашки) та алгебра, я думаю ми починаєм знаходити спільну мову.
Ще вони мені дуже допомагали в мої перші два дні відкривати локер, бо я не могла ще, це важко я вам скажу. Зараз в мене вже немає проблем з цим, але перші дні то було жахливо (:
Сьогодні на зустрічі були я, Матіас, Хуліо та ще нові студенти які живуть недалеко Марко з Італії, Діана з України, ще дівчинка з Бельгії та Іспанії!
Це так цікаво чути різні акценти однієї мови! Це круто! Лише ми можем обговорювати ці певні дивні для нас штучки у американців, як наприклад тапочки найк і носки :D
Тиждень я не знала хто мій координатор, я знала що у всіх студентів один а в мене зовсім інший. Сьогодні все стало на свої місця, тож мій координатор тепер Елейн як і у всіх, вона працює в школі і я бачу її кожного ранку на стадіхолі.
Вона дуже активна, розповіла нам про безліч поїздок для нас, яких я вже не можу дочекатись. Я думаю мені пощастило з таким координатором.

P.S. скоро пости про школу та концерт, просто  фізично не встигаю, бо зовсім не маю вільного часу

Вашингтон-Джейсонвіл

Пам'ятаєте що я писала в минулому пості про Кевіна? Перечитайте. Його чекає випробування про яке ви зараз дізнаєтесь.

Приземлились ми в Вашингтон, забрали валізи, пройшли паспортний контроль та все що треба було зробити це просто чекати Кевіна АЛЕ ні. Ми не шукаємо легких шляхів. Кевін пішов з деякими флексерами заповнювати декларацію, бо вони не отримали валізу і сказав нам йти прямо і там чекати. Ну ми і пішли. Йдемо. Тут я бачу як якісь чоловіки в аеропорту беруть валізи у нас і кидають на спеціальну доріжку для валіз. Тоді я вже почала хвилюватись. Ну я подумала - флексери знають що роблять, хтось хто перший був певно в курсі і так і треба робити. Так ми майже відправили валізи в Китай. Коли ми це зрозуміли, я запропонувала почекати Кевіна, але але ніхто звичайно ж не послухав, хоча можливо якби ми це зробили було б набагато менше проблем. Тож ми сказали про нашу проблему працівнику і він нас повів через  контроль перед посадкою в літак потім ми їхали на поїзді, деякі ще й на нього не встигли, прийшли ми там де вони мались бути але їх звичайно ж нема. Лише уявіть...46 підлітків в синіх футболках по аеропорту Вашингтона і керівник який на іншій стороні аеропорту, який зовсім не знає де ми. Робітниця аеропорту подзвонила в АС та вже хвилин через 30 вони приїхали та почали шукати Кевіна. Все ж таки ми його знайшли.

Я вважаю що все це можна було б уникнути  і в цьому немає великої вини Кевіна, адже він фізично не може слідкувати за всіма 49 підлітками, бо це неможливо. Просто треба було всім мати свою голову на плечах і думати що робиш.

В кінці кінців ми дістались до нашого готелю на гарненькому жовтому автобусику, правда без валіз. З нами привітались, подали вечерю - колу та піцу. Вже тоді я зрозуміла що мені і моєму шлунку буде весело весь цей рік. Нас розселили по кімнатах, я опинилась з ще 3 дівчатами, щол летять в Індіану. Спочатку в кімнату прийшли я і Діана тож в нас назрів план -налякати інших дівчат. Ми вимкнули світло та чекали дівчат в шкафу ;DDD Люблю жартувати так над людьми. Вибачте ;D

О 3 ми прокинулись, вирушили на сніданок та поїхали в аеропорт досі без своїх валіз.  Там ми довгенько чекали, потім приїхала ще одна група флексерів і ми знову чекали потім пройшли контроль, сфоткались, нас розділили на міні групи до гейтів та дали трошки часу попрощатись.

Ми розійшлись. Трошки хев фан зняли відеорепортаж про першу покупку Діани та полетіли в Індіану.

Зовсім скоро пости про мій перший тиждень в школі, мої емоції, та відео про переліт!

Олександрія-Вашингтон

Як швидко летить час. Просто неможливо уявити…. Наче лише вчора я дізналась про свій статус, а ось сьогодні (17.08) в мене вже відліт. Пишу я це сидячи в літаку з Франкфурта до Вашингтона, пролітаючи над океаном, правда епічно? Тож, певно почнемо все з початку.

Мій останній тиждень в Україні був повний прощань, побажань та змішаних почуттів. Відразу коли стаєш фіналістом ти такий весь схвильований, так хочеш вже полетіти в ту омріяну Америку, але з часом все трошки змінюються, а особливо перед флайтом. Так, ти все ще безумовно хочеш приймати участь в даній програмі, летіти в Америку, отримувати досвід, але ти починаєш помічати як тяжко деяким людям без тебе, як болісно вони переживають твій відліт. Ти не бачиш в цьому нічого страшного, це все нормально. І те змішане відчуття коли ти хочеш подорожувати, ти поїдеш, але родичі, друзі вони залишаться і іноді їм буде тяжко, вони будуть хвилюватись. Після деяких моментів я почала більше хвилюватись за близьких мені людей, що залишились в Україну ніж за саму себе хоча й лечу сама на іншу сторону світу.

Хто б міг подумати? Могла б я подумати, учениця математичного класу, яка потім при багатьом незрозумілих обставинах опинилась в англійському класі та ще й зі сльозами на очах. Певно ні. Взагалі я хочу подякувати всім хто деяким чином впливав на моє життя, іноді й негативно, ви подарували мені досвід.

То був ліричний відступ та порив думок, а тепер вже час повернутись до відльоту. О 5 ранку 16 серпня мама, тато, молодший брат та я виїхали на машині до Києва. Я покинула рідну Олександрію та всіх знайомих, але я ж-то ще повернусь. Який би ти ексайтед не був іноді в голову надходять сумні думки, але все що з ними треба робити це виганяти як найдалі та не давати більше полонити свою свідомість.

Звичайно ж ми приїхали в Київ раніше заданого часу, тому мене зареєстрували в готелі, повідомили про час зборів для батьків та дітей і відпустили. За цей час ми встигли і в київських магазинах трохи пошопитись і в МакДональдс зайти.

Під час зборів батьків та дітей розділили. З батьками говорили близько години, з флексерами ж годинки 2 сам керівник ФЛЕКСу Бред Міллер. Нам розповіли про документи, про все що нас чекає найближчі 2 дні подорожі та звичайно ж роздали знамениті флексівські сині футболочки.

Далі були прощання з родиною. Певно найсумніший момент дня. В такі моменти розумієш яку роль в твоєму житті грає родина та яким ти для них є. я впевнена що родина мене зараз читає, тож не хвилюйтесь все круто все буде добре та чудово! Я вас люблю. 

Потім вечеря з флексерами в готелі. До речі вже на місці я зустріла друзів з ПДО. Це круто! Думала вже ніколи їх не побачу, а тут ось вони з тобою поруч як і ти перетинають океан.

Після смачної вечері всі повернулись в номери, ми розмовляли з моєю сусідкою по кімнаті Танею та згодом до нас приєдналось ще декілька флексерів. Вид з номера просто чарівний. Київ. Краса. Дніпро. Неймовірно.  До речі прокидатись нам треба було  о пів на другу ночі, тож сну було зовсім недостатньо та всі флексери досипали свої години в літаках.

Забравши валізи з камери сховища ми(флексери) разом з випускниками ФЛЕКСу та Кевіном (нашим супроводжуючим) відправились на автобусі в Бориспіль. Там спочатку всі звичайно ж зареєстрували свій багаж і я була останнньою з 49 чоловік. Так черги там завжди були величенькі, при тому що ми самі їх створювали. Далі «метало контроль»» це коли просвічують сумку яку ти береш з собою в літак, перевіряючи чи немає там нічого забороненого, а саме їжі, води, і тд. Також на цьому етапі перевіряють чи немає на людині чогось металічного що може бути зброєю наприклад.

0 6:15 флексери з Кевіном вирушили в Франкфурт. Взагалі я дивуюсь з Кевіна. Він молодець взяв на себе таку відповідальність. Він один двадцятишестирічний чоловік і ми 49 неповнолітніх і ми ж можемо і паспорт загубити, і квитки і самі загубитись та все що завгодно. А це б йому одному треба було б вирішувати. На скільки я знаю ми його другий відльот, який він супрводжує. Загалом він молодець. Поки в нас не було ніяких проблем, сподіваюсь і не буде. Переліт з України в Франкфурт тривав приблизно 2 години. Компанію  тоді мені склали Юля та Андріана.

Прилетівши в Німеччину ми чекали там 6 годин на свій наступний літак до Вашингтону. І ось я вже тут на двохповерховому величезному літаку перетинаю океан. Сама, чесно кажучи, ще в шоці. А даний переліт вже серйозніший – приблизно 9 годин. На щастя це все я переношу добре та і загалом подорожі літаками мені подобаються.

Є ще одна проблемка це часові пояси, які змішались. Ось наприклад коли ми прилетимо в Америку там буде приблизно такий самий час який був в Німеччині, незважаючи на те що ми летіли 9 годин. Таким чином ми проживаємо не день а 1,5. Це  чимось нагадує машину часу.

PDO || day 3 | day 4 | думки

Вже давно час розповісти про третій та четвертий день ПДО, а саме про їхні найцікавіші моментики   
Третій день був просто крутииий *____* Найкращий з усього ПДО. Звичайно ж знову були цікаві та безумовно важливі лекції, домашні завдання та тест. Здається звичайний день? ноуп! Далі піца паті, розповіді випускників та підготовка до змагань між командами! Ми вигадували маленькі пісеньки, вчили cheers.  Ось деякі з них:

Hey we're penguins And we are crazy We are the winners So join us maybe!

Hey flexers you're so fine you're so fine you blow my mind hey flexers hey hey hey flexers!

Little steps
Big results
This is all about us! 

І звичайно ж чудові фоточки

До речі в кінці нам роздали смаколики з українськими та американськими флажочками     

Так..третій день був емоційний До речі наша blue team виграла     .

Четвертий  . Знову декілька лекцій, оголошення команди яка виграла. Це було так дивно та інтригуюче, адже справді до останнього моменту було незрозуміло хто виграє, бо у команд була однакова кількість балів, а виграла жовта команда, лише через домашнє завдання, тобто вони більше говорили з вчителями на задані теми, про які я розповідала в статті про перший день ПДО 

 Далі нам роздали Year books, міні-книжечки де були фотки всіх фіналістів та інформація про них, прізвища, імена вчителів, а також місце для побажань від вище згаданих осіб . Поки ми підписували один одному дані творіння нас викликали по одному та говорили результати тесту і коментували їх. Я отримала 98,5 балів з 100  . Насправді цей тест не важкий, якщо не ловити гав на лекціях.

 Ох а далі очікування на вокзалі, прощання та пригоди з флексерами в поїзді

 

Я вважаю загалом ПДО не просто класна, але й необхідна річ. Скільки цікавого я там дізналась. Після нього починаєш відчувати себе більш впевнено і краще знаєш що тебе очікує. Безумовно важливим був і факт постійної розмови англійською мовою, мізки всіх флексерів починали налаштовуватись на англійську, всі чули англійську всюди, навіть коли то насправді була українська. Хотілося б подякувати всім організаторам, вчителям та звичайно ж флексерам за цей чудово та з користю проведений час! Дякую!

Інформація про хост сімю

Через деякий час я вже полечу в Америку, а саме у штат Індіана, тож певно прийшов час розповісти про мою приймаючу родину. 

Сім'я складається з 2 чоловік:

1  - хост-мама Лаурі. Їй 54 роки, працює в сфері медицини, любить дивитись фільми, відпочивати, ходити на матчі та відвідувати церкву. Улюблена їжа - піца. Я вже спілкувалась з нею в скайпі та фейсбуці. Лаурі здалась мені доброю та милою жіночкою. Думаю з неї вийде непогана хост-мама. Я їхня друга студентка по обміну, минулого року вони мали студента по обміну з Еквадору, отже вони вже мають певний досвід у цій справі. Хостка має двох дітей - старший син, якому 32 роки, живе в іншому штаті та має свою родину і маленьку донечку.



2  - Молодша донька Лейсі за сумісництвом є моєю хост-сестрою. Їй 18 років, закінчила школу, в якій я навчатимусь. Поки що я найбільше з нею спілкувалась. Вона товариська, а найголовніше у нас з нею дуже схожі музичні смаки. От вже й не думала, що знайду таку людину! А ще можливо мене чекає певний сюрприз (це скоріше сюрприз для читачів), одна подія, яку я довгенько чекала, і в цьому мені допоможе саме Лейсі. Ще в перший день спілкування вона вже представила мені свою подругу, яка залишається в школі, тож так виходить, що я ще навіть не в Аменриці, а вже маю знайому зі школи. Сподіваюсь  від'їзд Лейсі в коледж не завадить нам стати подругами.



Також сімейка має двох собачок та трьох котів, вдома в мене домашніх тварин немає, але я завжди про них мріяла, тож ось і здійсниться одна з моїх маленьких мрій.

Я задоволена своєю хост-сім'єю. Чесно кажучи, я очікувала сім'ю з великою кількість дітей, де я була б середньою, або старшою сестрою, як я звикла вдома, але це круто, круто виходити зі своєї "зони комфорту", пробувати щось нове та отримувати досвід.

 

PDO || day 2

Після того як вимкнули світло зрозуміло що ніхто ще не спав*   Лише тоді з'явився час краще дізнатись сусідку по кімнаті, тож ми ще довго розмовляли   

О 7:45 ми почули стук в двері - то Кіріл, один з стафу нагадував всім флексерам про те, що о 8 сніданок та всі повинні взяти з собою книжки, папки та домашнє завдання.

 Що це за домашні завдання?  

Нам видали невеличкі листочки з темами, які нам треба обговорити з учителями. Теми, звичайно ж, були пов'язані з майбутнім роком в США, такі як: "Що я розповім американцям про Україну?","Що я хочу спробувати в Америці" і тд. Тож нашим обов'язком було підходити до вчителів на перервах та під час сніданку, обіду, або вечері, розповідати їм ці теми та отримувати підписи, що потім пертворяться на бали на користь команді.

Далі був сніданок, лекція, лекція, лекція, ланч, знову лекція, лекція, лекція, продовження підготовки до International Education Week, вечеря та презентація того що ми підготували, працюючи над проектами. 
International Education Week це — це можливістькожного студента по обміну презентувати свою країну.

Це може бути презентація power point, або плакат. Також можна заспівати пісню, затанцювати, показати відео, та багато іншого на що лише здатна фантазія та креативність.  Тож у нас був намальований плакат, а також ми співали пісню "Щедрик" українською та англійською мовою.

Далі  було High school activity, що мені дуже сподобалось. спочатку ми вчились грати в фрісбі з Джеком, всі наші ноги були в траві, ми старались, але рахунок був 3:2 на користь жовтих 

Потім разом з Бредом ми вивчили я говорити "Hi! My name is \\name\\" мовою жестів, та подивились декілька цікавих відео, де мовою жестів дівчина показувала пісні відомих виконавців . Найбільше мені запам'яталась пісня Imagine Dragons - Demons.

Далі нас чекала кімната танців з двома Олями, не рахуючи мене , та Танею. Там ми вивчили "Cupid Shuffle" та показали свої танцювальні здібності в батлах   . Так вийшло що моєю суперницею з жовтої команди була сусідка по кімнаті   Тут я відчувала себе в своїй тарілці, мені здається ніхто не очікував від мене шпагату    

Наступною зупинкою була кімната Бреда  та Метта та гра Apples to Apples. Суть гри полягає в тому що кожному роздаються картки, потім один з групи бере  картку(прикметник) кладе її в центр та говорить яке слово там написано (наприклад: добрий), всі інші анонімно кладуть ті картки (іменники), які на їхню думку найкраще підходять до даного прикметника. Перша людина суб'єктивно обирає найкращий варіант і гравець, що це запропонував отримує бал.+ навіть якшо найкращим був вибраний варіант добра акула/добрий вазелін/добрий вогонь, ніхто не має права оскаржувати дане рішення. Звучить певно запутано, але насправді це весело  

Ось такий другий день