Пам'ятаєте що я писала в минулому пості про Кевіна? Перечитайте. Його чекає випробування про яке ви зараз дізнаєтесь.
Приземлились ми в Вашингтон, забрали валізи, пройшли паспортний контроль та все що треба було зробити це просто чекати Кевіна АЛЕ ні. Ми не шукаємо легких шляхів. Кевін пішов з деякими флексерами заповнювати декларацію, бо вони не отримали валізу і сказав нам йти прямо і там чекати. Ну ми і пішли. Йдемо. Тут я бачу як якісь чоловіки в аеропорту беруть валізи у нас і кидають на спеціальну доріжку для валіз. Тоді я вже почала хвилюватись. Ну я подумала - флексери знають що роблять, хтось хто перший був певно в курсі і так і треба робити. Так ми майже відправили валізи в Китай. Коли ми це зрозуміли, я запропонувала почекати Кевіна, але але ніхто звичайно ж не послухав, хоча можливо якби ми це зробили було б набагато менше проблем. Тож ми сказали про нашу проблему працівнику і він нас повів через контроль перед посадкою в літак потім ми їхали на поїзді, деякі ще й на нього не встигли, прийшли ми там де вони мались бути але їх звичайно ж нема. Лише уявіть...46 підлітків в синіх футболках по аеропорту Вашингтона і керівник який на іншій стороні аеропорту, який зовсім не знає де ми. Робітниця аеропорту подзвонила в АС та вже хвилин через 30 вони приїхали та почали шукати Кевіна. Все ж таки ми його знайшли.
Я вважаю що все це можна було б уникнути і в цьому немає великої вини Кевіна, адже він фізично не може слідкувати за всіма 49 підлітками, бо це неможливо. Просто треба було всім мати свою голову на плечах і думати що робиш.
В кінці кінців ми дістались до нашого готелю на гарненькому жовтому автобусику, правда без валіз. З нами привітались, подали вечерю - колу та піцу. Вже тоді я зрозуміла що мені і моєму шлунку буде весело весь цей рік. Нас розселили по кімнатах, я опинилась з ще 3 дівчатами, щол летять в Індіану. Спочатку в кімнату прийшли я і Діана тож в нас назрів план -налякати інших дівчат. Ми вимкнули світло та чекали дівчат в шкафу ;DDD Люблю жартувати так над людьми. Вибачте ;D
О 3 ми прокинулись, вирушили на сніданок та поїхали в аеропорт досі без своїх валіз. Там ми довгенько чекали, потім приїхала ще одна група флексерів і ми знову чекали потім пройшли контроль, сфоткались, нас розділили на міні групи до гейтів та дали трошки часу попрощатись.
Ми розійшлись. Трошки хев фан зняли відеорепортаж про першу покупку Діани та полетіли в Індіану.
Зовсім скоро пости про мій перший тиждень в школі, мої емоції, та відео про переліт!
Приземлились ми в Вашингтон, забрали валізи, пройшли паспортний контроль та все що треба було зробити це просто чекати Кевіна АЛЕ ні. Ми не шукаємо легких шляхів. Кевін пішов з деякими флексерами заповнювати декларацію, бо вони не отримали валізу і сказав нам йти прямо і там чекати. Ну ми і пішли. Йдемо. Тут я бачу як якісь чоловіки в аеропорту беруть валізи у нас і кидають на спеціальну доріжку для валіз. Тоді я вже почала хвилюватись. Ну я подумала - флексери знають що роблять, хтось хто перший був певно в курсі і так і треба робити. Так ми майже відправили валізи в Китай. Коли ми це зрозуміли, я запропонувала почекати Кевіна, але але ніхто звичайно ж не послухав, хоча можливо якби ми це зробили було б набагато менше проблем. Тож ми сказали про нашу проблему працівнику і він нас повів через контроль перед посадкою в літак потім ми їхали на поїзді, деякі ще й на нього не встигли, прийшли ми там де вони мались бути але їх звичайно ж нема. Лише уявіть...46 підлітків в синіх футболках по аеропорту Вашингтона і керівник який на іншій стороні аеропорту, який зовсім не знає де ми. Робітниця аеропорту подзвонила в АС та вже хвилин через 30 вони приїхали та почали шукати Кевіна. Все ж таки ми його знайшли.
Я вважаю що все це можна було б уникнути і в цьому немає великої вини Кевіна, адже він фізично не може слідкувати за всіма 49 підлітками, бо це неможливо. Просто треба було всім мати свою голову на плечах і думати що робиш.
В кінці кінців ми дістались до нашого готелю на гарненькому жовтому автобусику, правда без валіз. З нами привітались, подали вечерю - колу та піцу. Вже тоді я зрозуміла що мені і моєму шлунку буде весело весь цей рік. Нас розселили по кімнатах, я опинилась з ще 3 дівчатами, щол летять в Індіану. Спочатку в кімнату прийшли я і Діана тож в нас назрів план -налякати інших дівчат. Ми вимкнули світло та чекали дівчат в шкафу ;DDD Люблю жартувати так над людьми. Вибачте ;D
О 3 ми прокинулись, вирушили на сніданок та поїхали в аеропорт досі без своїх валіз. Там ми довгенько чекали, потім приїхала ще одна група флексерів і ми знову чекали потім пройшли контроль, сфоткались, нас розділили на міні групи до гейтів та дали трошки часу попрощатись.
Ми розійшлись. Трошки хев фан зняли відеорепортаж про першу покупку Діани та полетіли в Індіану.
Зовсім скоро пости про мій перший тиждень в школі, мої емоції, та відео про переліт!
Немає коментарів:
Дописати коментар